Мої уроки

Урок – це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними рамками відрізок навчально-виховного процесу. Водночас – це дзеркало загальної педагогічної культури викладача, мірило його інтелектуального рівня, показник його кругозору, ерудиції.

Кожний викладач визначає для себе ті форми роботи, які для нього найбільш прийнятні, відповідають тій парадигмі, якій він віддає перевагу в роботі

ТИПИ УРОКІВ ТА ЇХ СТРУКТУРА

Досить часто спостерігається невідповідність між типом уроку та його основними структурними елементами (наприклад, в уроці систематизації й узагальнення взагалі відсутня систематизація в певній системі взаємозв'язків, а є лише повторенням окремих фактів або дій у вигляді переліку). Особливо це стосуєтеся уроків у вигляді ігор, змагань тощо. Типовою помилкою є й те, що іноді підмінюються поняття «визначення теми, мети й завдань уроку» з «мотивацією» навчальної діяльності.

Кожен проведений учителем урок є унікальним і відрізняється від інших метою, змістом, методами, структурою тощо. Необхідність об'єднати уроки в певні групи виникла в педагогіці досить давно. На сьогодні проблема типології уроків ні у світовій, ні у вітчизняній науці остаточно не розв'язана. Як відмічає В.М.Андрєєва, існує більше десяти типологій, що пояснюється різноманітністю ознак, за якими дослідники класифікують уроки. Тому єдиної загальноприйнятої класифікації не існує.

Наприклад, С. В. Іванов, взявши за основу головні етапи навчального процесу й характер діяльності, виділяє уроки:

•   вступні (увідні);

•   первинного ознайомлення з матеріалом;

•   формування понять, установлення закономірностей і правил;

•   повторення та узагальнення;

•   застосування здобутих знань на практиці;

•   формування навичок (тренувальні);

•   контрольні;

•   комбіновані.

І. Н. Казанцев класифікує уроки за основним способом їх проведення й виділяє такі типи:

•   урок-лекція;

•   урок-бесіда;

•   урок-екскурсія;

•   кіноурок;

•   урок із різними видами занять;

•   урок самостійної роботи учнів;

•   лабораторні та практичні.

Найважливішою складовою навчально-виховного процесу, його відправною точкою є дидактична мета. Тому, на думку В.М.Андрєєвої, найбільш реальними й наближеними до практики є типології, в основу яких покладено саме цей критерій, що розроблявся Б. А. Онищуком, Г.Т. Щукіною, Н. А Сорокіним, М. І. Махмутовим, І. Ф. Харламовим та ін. Узагальнена класифікація має такий вигляд:

•   урок формування (засвоєння) знань;

•   урок формування (засвоєння) й удосконалення навичок та вмінь;

•   урок застосування (закріплення) знань, умінь та навичок;

•   урок узагальнення та систематизації знань;

•   урок контролю та коригування знань, умінь, навичок;

•   комбінований урок.

Кожен із цих уроків може бути проведений у різних формах (лекції, гри, уявної подорожі, практичної роботи тощо), тому доречно в поурочних планах окремо записувати тип уроку й форму його проведення та обов'язково чітко формулювати мету.

Тип уроку вчитель обирає залежно від місця цього уроку в межах теми, його змісту й завдань, віку учнів, власного досвіду та ін. Кожному з типів уроку відповідає певна структурна послідовність, хоча сьогодні вона вже не регламентується настільки жорстко (наприклад, може бути змінена їх послідовність, один із етапів — стати частиною іншого або взагалі бутивиключеним).

 Пам'ятайте, що урок— це результат вашої творчості!

Урок світової літератури в сучасній школі:

типологія, структура

1. Типологія уроків світової літератури.
В основу класифікації уроку літератури можна покласти мету вивчення літератури взагалі і конкретного твору зокрема. Щоправда, по-перше, за умови, що будь-яка класифікація не буде сприйматися як остаточна й абсолютна.
А по-друге, за обов’язковою умовою, що учитель принципово відмовляється від будь-яких сталих, традиційних форм, , „стандартних” уроків, під час яких нівелюються індивідуально-творчі здібності словесника та його вихованців.
Сформуємо риси, які повинні характеризувати такий урок:
• дух творчих пошуків;
• науковість;
• емоційність;
• раціональне використання різноманітних методів і прийомів;
• застосування інноваційних технологій;
• урахування специфіки інонаціонального та іномовного твору, який подається в перекладі;
• особистісно зорієнтований характер навчання учнів.
Структура уроку світової літератури визначається багатьма чинниками. Зокрема, такими:
• змістом навчального матеріалу;
• специфікою предмета;
• віковими особливостями учнів певного класу;
• типом уроку;
• характером дидактичних, розвивальних і виховних завдань;
• рівнем підготовленості класу;
• особистими здібностями та схильностями вчителя;
• психологічними особливостями класного колективу;
• дидактичною метою тощо.
Отже, виділяють за типологічними ознаками наступні типи уроків світової літератури:
• урок творчого читання;
• урок текстуального аналізу твору;
• урок компаративного аналізу твору;
• урок культурологічного аналізу твору;
• комбінований тип уроку, який складається з елементів попередніх чотирьох типів.

2. Урок творчого читання

Урок творчого читання – це урок, який чи не найбільше відповідає специфіці уроку літератури. М.І. Кудряшов зазначав у цьому зв’язку, що творче читання полягає в „активізації художнього сприймання, художніх переживань, у формуванні засобами мистецтва художніх нахилів та здібностей школярів”. При цьому треба мати на увазі психологічні особливості цього надзвичайно складного процесу.
Так, на думку психологів, процес читання можна поділити на кілька рівнів:
І рівень передбачає увагу до тексту, коли читач намагається зрозуміти текст, з яким він знайомиться шляхом читання, та осмислити сюжетний, словесний та інтонаційний (у ліриці) ряд, відношення між героями, їхню поведінку в тих чи інших ситуаціях, внаслідок чого в читача з’являється відчуття симпатії чи антипатії до них;
II рівень – це рівень співучасті, коли читач осмислює авторську позицію, висловлену в прямих судженнях письменника, оцінках, натяках, у підтексті, за допомогою езопової мови й ліричних відступів. На цьому рівні учні виявляють інтерес не тільки до гострих фабульних ситуацій, а й переймаються долями героїв, їхніми переживаннями; на цьому рівні також формується активне ставлення до прочитаного, виникає бажання зіставляти поведінку героїв із власними вчинками та почуттями;
на III рівні йдеться вже про так зване відкриття нового, яке стимулює вихід читача із стану спокою, пробуджує його почуття та волю. Учень-читач повно й адекватно осягає сутність авторської позиції, розуміє глибинний ідейний зміст твору, а також повязує ідейно-художній світ письменника зі своєю особистістю, що, у свою чергу, стимулює аналітико-критичний підхід до твору й до самого себе.
Отже, урок творчого читання – це урок, організація якого має спрямовуватися на осмислене та особистісне прочитання художнього тексту, аби він перестав бути набором чужих і непотрібних літер і слів, а перетворився на осягнутий раціонально і почуттєво зміст, що змушує думати, сміятися або плакати, а найголовніше – обов’язково насолоджуватися „невимовною легкістю буття” в начебто штучному й вигаданому, але ж якому дивовижному світі літератури.
Адекватними для уроку творчого читання є такі організаційні форми, як урок коментованого читання, урок читання й художнього переказування тексту, урок-інсценізація (чи урок з елементами інсценізації), урок-конкурс на кращого читця, урок позакласного читання, урок додаткового читання, урок-діалог, урок-знайомство, урок-усний журнал, урок-літературно-музичний (як варіант – мистецький) салон, урок-портрет (поета чи письменника)! навіть урок-роздум тощо. І саме в цих формах урок творчого читання набуває своєї повноти, різнобарв’я, тобто усього того, що й дозволяє вирізняти певний тип уроку, а не форми його організації, оскільки форми – це палітра, з елементів якої і складається завершений тип.

3. Урок текстуального вивчення літературного твору.

Урок текстуального вивчення літературного твору базується на аналізі тексту як такого, як довершеного, самоцінного й самодостатнього витвору мистецтва слова. У рамках уроку текстуального аналізу всі елементи, що використовуються під час його проведення, трактуються через текст, а самі ці елементи, у свою чергу, служать тільки для однієї мети – для аналізу даного художнього твору.
Для уроку текстуального вивчення літературного твору такі форми, як урок-семінар чи диспут поряд з уроками-дослідженнями, уроками-бесідами тощо, цілком адекватні.
Урок-семінар доцільно застосовувати під час вивчення систематичного курсу зарубіжної літератури в старших класах, коли створено передумови для подібної організації навчальної діяльності.
Творчо працюючі учителі добре це розуміють і тому намагаються „оживити” семінар різноманітними нетрадиційними прийомами, наприклад елементами ігрової діяльності чи елементами дискусії. Хоча для останнього прийому більш притаманною є така форма, як урок-диспут. Нагадаємо, що диспут – це публічна суперечка, дискусія, тобто форма, яка передбачає зіткнення різних думок із метою хоч і бажаного, але не обов’язкового розв”язання певної проблеми чи проблем.
Що ж стосується уроку-дослідження, то, крім уроків текстуального аналізу твору, така форма цілком відповідає також меті уроків компаративного й культурологічного аналізу, оскільки вона має досить широкі педагогічні можливості.

4. Урок компаративного аналізу.

Уроки компаративного аналізу – явище в українській школі нове, і його застосування пов’язане переважно з курсом зарубіжної літератури. Причини цього очевидні: по-перше, компаративістика грунтується на такому ефективному методі аналізу будь-яких явищ, як порівняння, а по-друге, зустрічаючись із феноменами незвичними, приналежними до інших культур, учитель постає перед необхідністю перекласти незнайомі культурні коди, в яких ці феномени репрезентуються, на коди, знайомі та зрозумілі учням.
Відповідно до поданих можливостей уроку компаративного аналізу форми організації навчальної діяльності можуть бути також різними: це і лекція, і бесіда, і дослідження, і зіставлення, і диспут тощо. Але, як вже зазначалося вище, найбільш адекватною формою для уроку компаративного аналізу є інтегрована форма.

5. Урок культурологічного аналізу.

Урок культурологічного аналізу – це такий тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті історії світової культури.
Мета уроку культурологічного аналізу: показати учням, що літературний твір – це явище культури на певному етапі її розвитку, що в ньому органічно поєднується багатовіковий досвід людства з особливостями творчої індивідуальної манери письменника, його особистим поглядом на висвітлювані проблеми.
Особливого значення у зв’язку з підготовкою й проведенням уроків культурологічного, а також компаративного аналізу набувають так звані фонові знання, теорія змісту й методика використання яких на уроках зарубіжної літератури знаходиться останнім часом у центрі уваги вчених і вчителів-практиків.
Фонові знання щодо походження можна поділити на три групи. Перша з них об’єднує спільні для всього людства поняття, що при різних назвах, здавалося б, мали б сприйматися однаково, але якщо порівняти ставлення землян до Землі, Сонця, Місяця, до таїнств народження і смерті, то доведеться визнати, що відмінностей тут чи не більше, ніж збігів.
Друга група фонових знань пов’язана з регіональними умовами життя, відповідно до яких аборигенам екваторіальних лісів важко уявити собі сніг, так само, як ескімосам його відсутність.
Третя група має країнознавчий характер, оскільки описує національні звичаї та культуру певного народу.
Класифікація фонових знань:
І. Історико-культурні знання.
1. Відомості про період, у рамках якого відбуваються події даного твору:
• історичні відомості про місце дії у творі; -відомості про географічні умови;
• відомості про політичні умови;
• відомості про соціальні умови (соціальні класи, устрій життя тощо);
• відомості про економічні умови (господарство, майновий стан іт.ін.).
2. Відомості про побут зображуваної епохи:
• одяг;
• їжа;
• житло;
• меблі тощо.
3. Відомості про особливості культури даної епохи:
• освіта і наука;
• традиції та звичаї;
• мистецтво: живопис, музика тощо;
• міфологія;
• релігія;
• культурні явища.
II. Біографічні відомості про письменника.
1. Життєва доля.
2. Творчий шлях.
3. Світогляд.
4. Суспільно-політична діяльність.
III. Літературознавчі знання.
1. Теоретико-літературні відомості.
2. Історико-літературні відомості:
• особливості літературного процесу в період написання твору;
• історія його написання;
• співвідношення з літературною течією, в рамках якої було написано твір.
3. Літературно-критичні відомості:
• особливості літературної критики даного періоду;
• місце твору в творчому доробку автора;
• значення твору для літератури в цілому.

6. "Нестандартні” уроки.

Нестандартним є такий урок, дидактична мета якого досягається за допомогою прийомів і засобів, що здатні приносити задоволення його учасникам від самого процесу навчання, а не тільки від отримуваних результатів.
Свого найвищого й найповнішого виявлення нестандартний урок набуває в різноманітних інтерактивних та/або ігрових формах. Нестандартним уроком чи уроком у формі гри може бути і урок творчого читання, і урок культурологічного аналізу тощо.

7. Урок позакласного читання.

Традиційно склалося так, що методика викладання літератури розглядає як окремий різновид уроків – уроки позакласного (або додаткового) читання. Певна рація в такому підході є, оскільки йдеться про вивчення творів за спеціальними темами, що пропонуються програмами як рекомендовані для позакласного або додаткового читання. Специфіка даних тем полягає в тому, що вони, з одного боку, доповнюють і поглиблюють знання та уявлення про певні жанри, а з іншого боку, поширюють відомості про тих письменників, творчість яких репрезентовано в основній, тобто в обов’язковій, частині програми.
Методисти пропонують і конкретні шляхи щодо наближення класного й позакласного читання в процесі вивчення програмного матеріалу.
По-перше, це – систематичне використання позакласного читання на уроках різних типів і форм (наприклад традиційні поетичні п’ятихвилинки, короткі огляди новинок літератури, індивідуальні та групові завдання на матеріалі позакласного читання).
По-друге, йдеться про організацію самостійної дослідницької роботи учнів над обраною ними темою, яка передбачає вихід у позакласне читання і яка серйозно опрацьовується протягом року, з можливим, але не обов’язковим включенням результатів цієї роботи в уроки за програмою.
І, по-третє, це – планування системи письмових робіт за основними темами курсу з урахуванням завдань, які виходять за рамки теми і передбачають зіставлення, огляди, аналіз самостійно прочитаних творів і т. ін.
Плануючи систему уроків позакласного читання, необхідно передбачити наступне:
• тематичну різноманітність;

• оптимальне співвідношення творів різних жанрів;

• різноманітність форм організації уроків позакласного читання (бесіда, огляд, композиція, концерт, семінар, вікторина тощо) і прийомів активізації читацької самостійності учнів (групові та індивідуальні завдання, використання інших видів мистецтва, міжпредметних зв’язків, ТЗН і т. ін.);
• систематичність і послідовність у виробленні навичок роботи з книгою.

6 клас

1.Урок № 25.Ч.Діккенс Різдвяна пісня у прозі

 7 клас

1. Джеймс Олдрідж "Останній дюйм" Проблема батьків та дітей у творі.

2. Булат Окуджава "До побачення, хлопчики!"



11 клас

1. Конспект бінарного (із соціально-психологічною службою) уроку із світової літератури при вивченні творчості Ф. Кафки у 11 класі

Тема. «За ким дзвонить Дзвін, він дзвонить за Тобою…»

Своєрідність метафоричного світобачення та його художнього втілення в оповіданні «Перевтілення» Ф.Кафки. Символічність образного світу твору. Грегор Замза та його родина.
2. Урок позакласного читання у 11 класі. Светлана Алексиевич – лауреат Нобелевской премии. Повесть «Цинковые мальчики».(Как получить Нобелевскую премию. Знакомьтесь: Светлана Алексиевич)

 БІХЕ

Тема: Заповіді Блаженства. «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть»
Мета: продовжувати ознайомлювати учнів з  Заповідями Блаженства;
розширити світогляд, дати розуміння поняття «милостиві»;

дати розуміння, що справжня милостиня – це  безкорисливий вчинок, що не потребує нагороди в основі якого лежить почуття милосердя до оточуючих;

на  прикладах та  притчах дати  зрозуміти, що кожен отримає те, що віддавав другим людям;

 розвивати ідею самопізнання;

збагачувати словниковий запас;

виховувати почуття милосердя, порядності, терпимості, бажання бути добрими.

Обладнання: мультимедійний проектор,презентація Power Point;

тексти, вислови, пам’ятка для учнів; свічка; відеоматеріали.

                                           Шлях Чумацький увібравши в міх  .

                                         З нас сміється і дивується здалека

                                           Перевернутий в нічному небі Ківш:

                            Як, убогі в жалостях своїх,

                                    Прагнем відкупитися від пекла,

                               Подаючи милостині гріш…

                                                                                    Галина Каранда

Хід уроку.

Організаційний момент.

Учитель:

- Живи, добро звершай!
Та нагород за це не вимагай.
Лише в добро і вищу правду віра
Людину відрізняє від мавпи і від звіра.
Хай оживає істина стара:
Людина починається з добра!

Доброго дня, діти! Людина починається з добра. А добра людина завжди привітна і посміхнена, тож давайте і ми посміхнемося один одному і побажаемо добра, любові, успіху на сьогоднішньому уроці. Ми продовжуємо розгляд Євангелія від Матвія. Фактично, Нагірна проповідь майже не потребує коментарів, тому що в ній все лежить на поверхні. Тільки деякі моменти я відкриваю ширше.

Повідомлення теми та мети уроку.

І сьогодні ми говоримо про милостиню. Але давайте згадаємо,які бувають милостині?

Притча про милостиню.

Милостиня

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жила заможна жінка. Вона завжди щедро подавала милостиню грошима. Якось їй приснився такий сон: за великим столом сидять померлі родичі, знайомі, односельці. Перед кожним з них стоять різні страви, лише перед її батьками стоїть миска з грошима. Вона звернулася до них:

— Чому ж ви не маєте чого їсти?

Батьки відповіли так:

— Яку милостиню ти подавала за нас, те ми і маємо тут.

Жінка прокинулася вся в сльозах. До ранку наварила всього і напекла. Тільки-но розвиднілося, рознесла все приготовлене по сусідах. І дуже щиро просила пом’янути її батьків.

(Милостині бувають тілесні і  духовні)

У вас є табличка. Ваше завдання закрасити зеленим кольором тілесні милостині,а голубим – духовні. Та пояснити вибір кольору. 

Уберечь  человека от совершения плохого поступка	Разделить горе другого человека и помочь в беде	Посетить больного
Не воздавать за зло	Учить истине и добру	Пожертвовать некую сумму денег незнакомому человеку на лечение
Сочувствовать людям	Накормить голодного	Дать добрый и благовременный совет
Пожертвовать одежду тому, кто ней нуждается	Утешить человека в печали	Всем сердцем прощать обиды

Складаємо «Павутинку».

 

Духовні милостині

Отже ми з вами з’ясували, що  "Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому” (Приповісти Соломона, 19 розділ, 17 вірш).

Поясніть, будь ласка, як ви розумієте цей вислів?

Милостиня

Вона стояла, зранена голубка,
При вході до каплиці щонеділі…
Дробила сльози доля-м’ясорубка…
А люди йшли… на службу… збайдужілі…

Терпіла, тихо стискуючи зуби…
Не грала ролей, не ходила в масці…
Звільнили із роботи, кинув любий…
Малюк лежав недужий у колясці…

Від сорому шаріла шкіра бліда.
Не від добра ішла жебракувати:
Щоб лікувати сина-інваліда,
Потрібні гроші… а вона ж бо – мати…

І ДЦП – діагноз, або вирок?
Не мала ані друзів, ні родини…
Стара одежа – клаптики ганчірок,
Бо головне – продукти для дитини…

Та підійшов чернець одного разу,
У монастир пожити він покликав…
У відчаї погодилася… зразу…
Молилася до Богочоловіка…

Допомагали сестри у Ісусі…
Неначе сонце вийшло з-за хмаринки…
Трудилася… завжди була у русі…
І все…заради рідної кровинки…

Але не довго мешкала у храмі…
Забрав до себе лікар зі столиці,
Бо закохався в неї до нестями,
Їй дарував коштовності, спідниці.

Роки несла у вирій біла птаха…
І ось вона… на тому ж знову місці…
Вишукувала доброго монаха
Звести для нього церкву, щоб у лісі…

Учитель: милостиня (від старослав. "милість" - любов) — виявлення турботи до ближнього, знедоленого, жебрака, каліки, до людини іншої культури в скрутному становищі, у вигляді допомоги у різних формах, переважно у вигляді матеріальної допомоги.

В тяжких економічних умовах, коли людина дорожить кожною копійкою, має невисокий дохід важко думати про знедолених та тих, хто потребує нашого піклування. Звучатиме смішно, але даючи милостиню, людина не біднішатиме, а навпаки – ставатиме багатшою. Спробуємо пояснити нашим читачам сенс милостині, використовуючи вчення Іоанна Золотоуста й апостола Павла.

"Милостиня є більша жертва, ніж молитва, піст і багато чого іншого" ​​/ XII: 672 / - так каже святитель Іоан Золотоустий. Адже молитва і піст – це, перш за все, данина Богові. Милостиня – данина ближньому. Заповідь Божа говорить: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого». Іншими словами, людина, яка видає себе за набожну, але при цьому скупа, насправді не любить нікого, окрім себе та своїх статків.

Апостол Павло говорить: «Хто ж дає насіння сіючому, подасть і хліб на їжу, і намножить насіння ваше і зростить засіви праведності вашої» (2 Кор.9, 10). Тобто, жертвуючи на благу справу у перспективі жертводавець обов’язково побачить плоди своєї милостині: збудований новий храм, врятована від смертельної хвороби дитина тощо. Але лише у тому разі, якщо пожертва його була від щирого серця.

"Милостиня є велика краса і коштовність, великий дар, або краще, велике благо. Якщо ми навчимося зневажати гроші, то навчимося й іншому..."/XI:222/ Без грошей дійсно у нинішньому світі прожити практично неможливо. Потрібно купляти їжу, одяг тощо. Головне - аби гроші були інструментом, а не ставали метою життя. Що таке гроші? Папір. А хто така людина? Істота, що створена за образом та подобою Божою.

"Бог створив заповідь милостині не стільки для бідних, скільки для тих, хто подає" / X: 211 /. Чому? Тому що той, хто приймає, отримує лише матеріальну допомогу, той, що дає, отримує душевну користь, а це набагато важливіше.

"Бідні - лікарі наших душ, благодійники і заступники, бо ти не стільки даєш їм, скільки одержуєш: даєш срібло, а отримуєш царство небесне; полегшуєш бідність, і примиряєш себе з Владикою. Бачиш, що відплата нерівномірна?" / III: 308 /. Буває відчуття: зробиш комусь приємне і, спостерігаючи за радістю ближнього, починаєш мимоволі сам радіти за нього. Інколи кажуть, що подарунки приємніше дарувати, аніж отримувати.

"Ти одягаєш Христа, коли одягаєш жебрака" / II: 374 /. Господь наш Ісус Христос у кожному з нас, приділяючи комусь увагу, ми приділяємо увагу і Христу.
Любов - ось що врешті-решт дає милостиня. А значить - наближає до нас Самого Господа. У цьому вченні дивним чином ототожнюються обидві найголовніші заповіді Христа (Мф.22,37-40) - про любов до Бога і про любов до ближнього: в особі жебрака, якого ти полюбив, ти даєш милостиню (і значить проявляєш любов) Богу і одночасно скоєного людині.

Часто людина вважає, що вона живе гірше від усіх. «Он у того новий одяг, у того нова машина…, а у мене - нічого». Думаючи так, людина не помічає свій реальний достаток: дітей, рідних, близьких, друзів, що можуть порадувати, допомогти та розрадити у важку хвилину. Тим паче не помічає тих людей, в яких немає нічого взагалі, вважаючи п’яничками, неробами, словом, такими, що не заслуговують уваги. А може ця «нероба» стоїть на вулиці через безвихідь? Може, цій нещасній жінці немає, чим прогодувати дітей? Може, її єдиній любій дитині не вистачає грошей на дорогу операцію?

Іншими словами, православний християнин не повинен засуджувати тих, хто стоїть з протягнутою рукою. Пам’ятаймо, що яким судом судитимемо ми, таким згодом судитимуть і нас. Станьмо на місце людини і спробуємо зрозуміти, чому. Це – єдиний правильний шлях.

А які тілесні доброчинності ви знаєте?

ТІЛЕСНІ ДОБРОЧИННОСТІ
 Голодного нагодувати
 Спраглого напоїти
 Голого одягнути
 Подорожнього в дім прийняти
 Недужого відвідати
 Померлого поховати.

Я хочу розповісти вам ще  одну історію.

Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою

до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою

переходив дуже людну вулицю.

На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила

милостиню у перехожих – завжди на тому самому місці, нерухомо,

як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима.

Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто

знаходила для неї якийсь гріш.

Якось француженка спитала поета:

– Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній?

– Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, –

відповів той.

Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш

почала розпускатися, і дав її убогій жінці. Раптом жебрачка

підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з

зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її… І

пішла, притискаючи троянду до грудей.

Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа

на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.

– Чим вона жила всі ці дні? – спитала молода француженка.

– Трояндою, – відповів поет.

“На світі є тільки одна єдина проблема – як знову дати

людству якусь духовну поживу, викликати неспокій духа. Треба,

щоб людство було зрошене з висоти. Слухайте: неможливо далі

жити, думаючи про холодильники, політику, баланси і кросворди.

Так неможливо йти далі”, – писав Антуан де Сент-Екзюпері.

“Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не

говорив до них нічого”. (Мт. 13, 34)

Пісня Іво Бобула «Все золото світу».

Отже, милосердя і доброта – два крила, на яких тримається людство. Без них воно просто загине. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні, а тверда земля не хитається під ногами. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність. Невже для того, щоб витіснити доброту з нашого серця, потрібен землетрус? Що сталося з душею людини? Хто винен? З чого все починається?

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів…

А ти, що людям доброго зробив?

Щоб вимагати доброти від них?

Чого мовчиш?.. подумай і збагни,

Але уже з низької висоти

І зваж. І переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини.

І сам в свою ти душу загляни,

Чи там багато раз добром світилось серце?

  «Думка по колу». Передаючи запалену свічку, поясніть цей вислів.

Завдання1  
«Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми з тим, щоб вони бачили вас ... коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Істинно кажу вам: вони мають уже нагороду свою. У тебе ж, коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права. Що б була твоя милостиня »
(Евангеліє від Матвія  гл5, ст.1-4)

 (Чому люди допомагають (хочуть допомагати) милостинею? Якщо людина віруюча, то повинен знати, що ніякими добрими справами він не зможе купити місце в раю - воно дається лише за благодаттю, а значить, милостинею не зуміти придбати якесь особливе розташування Творця. Давати милостиню в релігійних цілях - це все одно, що купувати індульгенцію, подумки переконуючи себе, що такий вчинок закреслить кілька гріхів. Звідси висновок: матеріально допомагати нужденним можна тільки від чистого серця, не переслідуючи ніяких практичних цілей і не чекаючи ніякої нагороди.)

Завдання2

«Коли будеш жати на полі твоєму, і забудеш сніп на полі, не вернешся взяти його, він залишиться у прибульця, сироті та вдові.
Коли будеш оббивати оливку свою, не переглядай за собою гілок; нехай залишиться приходькові, сироті та вдові.
Коли будеш збирати виноград свого виноградника, не будеш збирати полишеного за собою, і нехай залишиться приходькові, сироті та вдові «

У чому соціально-педагогічний сенс цих, здавалося б, побутових правил? Чи можна уявити виконання цих правил у нашому суспільстві? Напишіть подібні правила, можливі для виконання у наш час.

Виконання цих правил у нашому суспільстві, як не дивно, але можна уявити, звичайно, в злегка зміненому вигляді. Може бути, «збираючи урожай на дачі - залиш ...», хоча у наших дачників виходить часто навпаки - їм залишають. Напевно, реальним було б взяти за правило здавати регулярно якісь непотрібні речі (одяг, меблі тощо), наприклад, до притулків, приймачі, дитячі будинки та будинки для людей похилого віку «- нехай залишиться приходькові, сироті та вдові».

Сьогодні в Україні

Демони

Панують.
Злими люди стали дуже,

Б’ють, вбивають і грабують.

Безсердечні матері

Дітей залишають,

А сини –

З дому матір виганяють.

Схаменімося на хвилину,

Божу заповідь згадаймо.

Любімо ближнього свого,

Й про добро не забуваймо.

Поможімо бідним людям,

Вибачмо образу,

І на нашому серденьку

Стане легше зразу.

Будем всім допомагати,

Й пам’ятати лиш одне,

Що добро і милосердя

Цілий світ від бід спасе.

(Це вірш учня, вашого ровесника. Можливо,він і не є досконалим з літературної точки зору, але з духовної – він мені дуже подобається. Чи погоджуєтесь ви з головною думкою цієї поезії?)

Учитель: отже сьогодні на уроці ми з вами торкнулися дуже важливої теми. Ми з’ясували, що таке милостиня, що синонімом цього слова є слово «любов», проаналізували 5-ту Заповідь Блаженства.

 Вправа «Мікрофон».
- Які висновки ви зробили?
- Що б ще хотіли почути?
- Що найбільше запам’яталось?
- Про що з почутого на уроці ви б хотіли розповісти друзям? Може чогось їх навчити?

Ти милосердя твори всюди,

Хай тепло тобі повнить груди.

Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисти криницю,

Волю дай, нагодуй пташину,

Народи і зрости дитину! 
Бо людина у цьому світі

Лиш милосердя повинна творити.

« Коло друзів»

Вчитель запалює свічечку і ставить її в центрі кола. Читає вірш. Діти стають в півколо. (Можна в коло).
Спалахнула свічечка
Ніжним полум’ям.
Підійди погрітися,
Кому холодно.
- Діти передаючи фігурку Ангелика з рук в руки говорять один одному добрі слова